Історія університету

Житомирська Політехніка: Витоки.

Офіційною датою створення Державного університету «Житомирська політехніка» є 1920 рік. Повернемося до витоків історії технічної освіти у Волинській губернії. Так, в березні 1920 року, коли в Україні ще тривала громадянська війна створено Волинський політехнікум з трьома відділеннями: електротехнічним, сільськогосподарської технології, гідротехнічним. В грудні 1920 року технікум вилучено з підпорядкування Губземвідділу і передано Губернському відділу професійної освіти (Губпрофобр). Тоді ж його реорганізовано у Волинський індустріальний технікум з трьома відділами: механічним, хімічним і будівельним. Народний комісаріат освіти УСРР офіційно підтвердив правонаступництво та визнав початок історії розвитку та становлення Волинського індустріального технікуму, як єдиного вищого індустріально-технічного закладу губернії, з березня 1920 року.

Перші місяці існування нового ВИШу були важкими. Про це красномовно свідчить звіт про стан технікуму на 1 січня 1922 року.

Зацитуємо окремі витяги з нього. «Ряд прежних преподавателей земельного политехникума… читали лекции скорее из сострадания к студенческой молодежи, так как вознаграждение было ничтожно, продовольственных пайков не отпускалось никаких. Графические искусства вести было не чем и не на чем. Лабораторий и мастерских не было. Весной, с началом огородней кампании, голодающее учительство с головой ушло на обработку огородных земельных участков, где обычно их находили посланные от студентов, да заведующий пустующими от лекторов аудиториями. Отчаявшись в правильности занятий, студенчество пустилось на устройство литературных диспутов, судов, а также обработку огородов, зароботок в деревне, т.е. начало фактически распыляться».

На початковому етапі технікум не мав навіть власного приміщення, а знаходився на нижньому поверсі Інституту народної освіти, тепер це головний корпус Житомирського державного університету ім. І. Франка.

Майже весь 1921 рік пройшов під питанням бути чи не бути технікуму. У вересні того ж року була спроба оголосити його закритим, проте група викладачів та студентів добилася відміни ліквідації. На крихту, але почалося налагодження елементарних побутових умов, зокрема видача академпайків педагогічному персоналу. Почалося створення власної матеріальної бази. Для вирішення питання розміщення аудиторій і лабораторій у 1922 році технікуму було офіційно передано будівлю колишньої 2 гімназії м. Житомира, на першочерговий ремонт якої було виділено 50000 крб.

Губпрофос передав технікуму хімічну лабораторію, а Губернський раднаргосп передав недіючий бетонно-черепичний завод на Бердичівському шосе (щоправда без цементу).

Зрештою, 24 вересня розпочалися систематичні заняття. Після перереєстрації студентів усіх слухачів налічувалося 231, найбільше на механічному відділі – 89.

Особливо варто зупинитися на першому складі викладацького персоналу. З 31 викладача 22 мали вищу, ще дореволюційну освіту, з них 3 ще й закордонну. Згадаємо лише декілька прізвищ.

Інженер-механік Флор Якович Кашкадаєв в недалекому минулому головний інженер одного з найбільших у Житомирі підприємств – чавуно-ливарного та механічного заводу Вайнштейна (відомий житомирянам як завод «Автозапчастина»), завідуючий Житомирською ремісничою школою. Його ім’ям називався, нині вже не існуючий провулок, заснований ним же. Для орієнтиру, поруч з тим місцем знаходиться тепер торговельний комплекс «АТБ». Там же, за адресою вул. 1812 року, 83 знаходилася і керована ним реміснича школа.

Математики Роберт Рінненберг та Володимир Барицький – обидва не лише педагоги з великим стажем, а й з науковими ступенями. Олександр Тугенгольд – юрист за освітою, але чудовий художник і кресляр. Михайло Кудрицький – фізик, метеоролог, представник знаменитої житомирської родини Кудрицьких, до речі, четверо з них увійшли до Української Радянської енциклопедії. В цілому на початок 1920-х рр. при технікумі зосередилися залишки, вцілілої у революційному вихорі, науково-технічної та педагогічної еліти Житомира та Волині.

Поступово розширювалася матеріально-технічна база, якість викладання та зростання престижу технікуму. Поєднуючи виробничу практику з комерційними інтересами, керівництво ВИШу уклало ряд угод з місцевими підприємствами на проектні та будівельні роботи. Організації та підприємства самі зверталися з подібними проханнями. Протягом 1927–1928 років Політехнікум провів проектування хмелесеровні для «Хмільсоюзу», перекриття машинного і котельного відділень та встановлення підйомного крана Житомирської електростанції, що саме споруджувалася, будівництво мосту через р. Кам’янку. Таким чином студенти під керівництвом досвідчених фахівців проходили справжню практику, що приносила реальну користь у розвитку народного господарства.

Значна частина студентів, зважаючи на складний стан у державі, вже мала певний виробничий стаж, або працювала без відриву від виробництва. Цікавий факт! Як свідчить кваліфікаційна записка від 13 травня 1922 року, до 30 % студентів були слухачами інших навчальних закладів, зокрема Київського політехнічного інституту. Причиною цього було те, що «при гораздо более благоприятных экономических условиях жизни в Житомире существование Волынского техникума дает им единственный выход для продолжения профобразования». Як бачимо, не наші їхали до Києва, а кияни до нас.

За 10 років існування Волинський індустріальний технікум став кузнею кадрів різноманітних інженерних спеціальностей, так необхідних для індустріалізації країни. Як склалися їх долі і кар’єри здебільшого ми не дізнаємося, хоча це може бути предметом окремого дослідження.

Проте, серед небагатьох зцілілих особових справ студентів автор публікації виділив три.

Гордій Іванович Брасюк. Народився у 1899 році в с. Лука неподалік Житомира, в селянській сім’ї. Батько був церковним старостою, тому спромігся дати сину освіту. У 1919 році Гордій закінчив Житомирське комерційне училище, яким керував батько видатного українського композитора Бориса Лятошинського – Микола Леонтійович Лятошинський. Він фактично жив на його утриманні, дружив з родиною. В подальшому працював бухгалтером, економістом, але це був лише спосіб заробітку. Основною справою життя Гордія Брасюка була поезія. В історію він увійшов як представник покоління розстріляного відродження. Заарештований 1930 року і закінчив життя, за офіційною версією, у 1944 році в Північних таборах. У серпні 1922 року Гордій Брасюк вступав до Житомирського індустріального технікуму і був прийнятий. Як довго провчився він на хімічному факультеті документів досі не виявлено, але все ще попереду.

Студент будівельного відділу Дмитро Васильович Хомичевський – рік вступу 1925, закінчив технікум у січні 1930 року з кваліфікацією інженера місцевих шляхів. Брат Миколи Васильовича Хомичевського, більш відомого під ім’ям Борис Тен.

Студент того ж будівельного відділу Петро Кирилович Арндт – нащадок відомої родини волинських німців колоністів Арндтів, власників багатьох маєтків, зокрема Березівка і Черемошне під Житомиром. Щоправда, в усіх документах при вступі він писав себе сином робітника, «русским» місце народження м. Київ, але метрику не подав, посилаючись на те, що вона знаходиться в канцелярії 26-ї трудової школи, яку він закінчив. Сумно, але факт: у перші пореволюційні роки багато представників інтелігенції заплутували сліди, ховали документи, аби не опинитися в категорії «бывших» у застінках ЧК.

Настав 1929 рік – епоха централізації та «закручування гайок». Згідно з постановою Ради Народних Комісарів СРСР «Про план переходу на єдину систему індустріально-технічної освіти» у 1930 році Житомирський індустріальний політехнікум розформовано і об’єднано: будівельний відділ з Київським інститутом шляхів сполучень, а механічний та керамічний відділи – з Київським політехнічним інститутом.

Лише майже через тридцять років Житомирська Політехніка повернулася на батьківщину. Рішенням Житомирської обласної Ради депутатів трудящих від 8 червня 1960 року в Житомирі було створено Загальнотехнічний факультет Київського політехнічного інституту.

1960–1974 роки

Загальнотехнічний факультет КПІ

Кінець 50-х–початок 60-х рр. у колишньому Радянському Союзі відзначився швидким розвитком промисловості, відкриттям нових підприємств із сучасним технологічним устаткуванням, що, в свою чергу, вимагало значного збільшення обсягів підготовки інженерних кадрів. Це великою мірою стосувалося й України, де промисловий розвиток відбувався прискореними темпами. Щодо Житомирщини, то саме в цей період почали працювати підприємства союзного підпорядкування: "Електровимірювач", "Щитавтоматика" (в подальшому – "Промавтоматика"), "Завод верстатів-автоматів"; реконструювались старі заводи та фабрики. Для подолання дефіциту інженерних кадрів Міністерство вищої та середньої освіти УРСР 11 березня 1960 р. видало наказ №84 "Про організацію загальнотехнічних факультетів" у республіці. Розпорядження Ради Міністрів УРСР від 11 травня 1960 р. зобов'язувало місцеві органи влади створити необхідні умови для підготовки інженерних кадрів на базі вечірньої та заочної освіти. На загальнотехнічні факультети покладалась організація навчального процесу за заочною формою навчання на першому етапі (І–ІІІ курси) із загальнонаукових та загальноінженерних дисциплін та за вечірньою формою із закінченим циклом навчання. Продовження навчання на другому етапі (IV–VI курси) відбувалось в інших навчальних закладах СРСР згідно з цільовим переводом відповідно до обраних спеціальностей. Створення позабазових підрозділів як складових провідних вищих навчальних закладів гарантувало високу якість підготовки фахівців та проведення наукових досліджень, сприяло вирішенню багатьох соціальних проблем на місцевому та регіональному рівнях.

Одним із нових вищих навчальних закладів, що створювалися згідно з Розпорядженням Ради Міністрів України, стає загальнотехнічний факультет Київського політехнічного інституту в м. Житомирі. У зв'язку із створенням загально технічного факультету рішенням Житомирський облвиконком від 6 червня 1960 р. було ухвалено організувати роботу новоствореного факультету на базі навчальних приміщень Житомирського педагогічного інституту ім. І.Франка. Факультету тоді було виділено п'ять аудиторій у навчальному корпусі по вулиці Пушкінській, 42. Із цих аудиторій лише одна, площею в 20 кв. м, повністю знаходилась у розпорядженні факультету. Першим деканом факультету був призначений кандидат економічних наук, доцент Анашкін Василь Іванович.

Загальнотехнічний факультет почав працювати з вересня 1960 р. Згідно з наказами ректора Київського політехнічного інституту №444 від 31.08.1960 р., №454 від 3.09. 1960 р. та №471 від 10.09.1960 р. на І-ий курс факультету було зараховано 314 чоловік, серед яких: Грінберг І.П. – нині доктор технічних наук, професор, лауреат премії М. Островського; Ющенко В.Т. – донедавна керівник регіонального НТО "Машпром". Шляхом переводів з інших вищих навчальних закладів було сформовано контингент ІІ-го курсу в кількості 122 чол. та ІІІ-го курсу – 25 чол. Невеличкий колектив викладачів-ентузіастів взяв на себе організацію та проведення навчального процесу. Першими були Кузьменко В.К., Бондарець М.І., Вахбрейт 3.Д., Ільчук Л.Г., Кузнєцова Н.В., Пиріг Г.Г., Яічніцин В.Г., Хоменко А.А., Тихонович І.Є., Чубинський В.Д. Згодом до цієї когорти влились Михайленко Р.А., Ейнгорн Л.Н., Кулиба М.О., Рогач Г.С, Тонюк М.І., Горностай В.І., Уставщикова О.А. Кропітку повсякденну роботу проводила адміністративна група у складі: методиста Калініної М.М., секретарів Ольхович Л.А., Ярової Є.К. та Нікітової В.І., бібліотекаря Довженко Н.І. та коменданта Загривої Є.К.

Неоціненну допомогу в організації навчальної, методичної та наукової роботи постійно надавали провідні спеціалісти з кафедр КПІ та його підрозділів управління. Професори М.П. Калабухов (фізика) та Г.С. Писаренко (опір матеріалів); доценти: Мацевитий, Сохненко, Володимирський, та Підвольський, крім читання лекцій студентам, проводили методичні семінари з викладачами кафедр, відвідували заняття та інші організаційні заходи. Працівники навчального відділу Мотузко І.Ф. та Зотова Н.Г. надавали допомогу з планування навчального процесу.

З метою отримання практичних навичок із загальноінженерних дисциплін для проведення лабораторних робіт використовувалась база промислових підприємств м. Житомира. Так, на заводі "Автозапчастина" металург цього підприємства М.О. Кулиба проводив лабораторно-практичні заняття із базової дисципліни "Технологія металів".

Завдяки самовідданій праці всього колективу викладачів та співробітників створювався імідж факультету як вищого навчального закладу, що забезпечує високий рівень підготовки фахівців. Про високу вимогливість щодо рівня підготовки свідчить перевідний наказ за 1961 р., за яким станом на 30.06.61 р. лише 156 студентів (з 300) повністю виконали навчальний план.

Враховуючи потреби регіону в інженерних кадрах та віддаючи належне досягненням факультету Міністерством вищої та середньої освіти УРСР на 1961 рік було встановлено план прийому 200 чол. за 11 групами спеціальностей, де превалювали: "Енергетика" – 34 чол.; "Машинобудування та приладобудування" – 50 чол.; "Радіотехніка та зв'язок" – 25 чол. та "Будівництво" – 25 чол.

Протягом двох перших років загальнотехнічний факультет зазнавав значних труднощів щодо реалізації навчальних планів, адже він не мав свого навчального корпусу, лабораторій та кабінетів. Заняття проводилися у приміщеннях педагогічного та сільськогосподарського інститутів, автошляхового технікуму та технікуму механічної обробки деревини, лабораторне обладнання яких неповною мірою задовольняло вимоги навчальних програм з дисциплін. Ситуація значно покращилась, коли за сприянням Житомирського облвиконкому 17.02.1962 р. Житомирським педінститутом факультету було передано на умовах оренди 31 аудиторію загальною площею до 3000 кв. м на вул. Пушкінській, 42. З цього періоду весь колектив факультету починає створювати власну навчально-виробничу базу: обладнуються аудиторії, закуповуються необхідні матеріали, прилади, верстати, започатковуються перші лабораторії: опору матеріалів, теплотехніки, металознавства, фізики, хімії. Подальшому покращенню змісту та методів навчання сприяло створення 2.04.1962 р. перших кафедр факультету: кафедри загальнонаукових дисциплін – завідувач кафедри доц. Нено Е.С. та кафедри загальноінженерних дисциплін – завідувач кафедри, к.т.н. Кузьменко В.К. З метою покращення рівня підготовки абітурієнтів у 1962 р. були започатковані підготовчі курси, що давало змогу вступникам отримати міцні знання з фундаментальних наук для подальшого успішного навчання за обраними спеціальностями. Першим, хто розпочинав довузівську підготовку, був випускник Львівського університету А.А. Хоменко – нині старший викладач кафедри фізики університету.

Наполеглива праця викладачів, невпинно зростаючі потреби регіону в спеціалістах, зацікавленість та допомога з боку місцевих органів влади створили сприятливі умови щодо збільшення обсягів підготовки інженерних кадрів.

Якщо на момент утворення факультету контингент студентів налічував 449 чол., то в 1963 р. освіту здобувало вже 873 чол. З метою надання практичної допомоги студентам-заочникам за місцем компактного проживання факультет відкрив консультативні пункти в Коростені, Бердичеві, Новограді-Волинському, Радомишлі, де кілька разів на місяць у вихідні дні викладачі читали оглядові лекції з найбільш складних розділів вищої математики, фізики, теоретичної механіки, опору матеріалів. Там же приймалися заліки, контрольні роботи та екзамени. Наступного року на факультеті навчалося понад 1200 студентів і серед них майбутній доктор технічних наук Маслаков Г.М. Відбулись зміни і в керівництві. Новим деканом ЗТФ було обрано кандидата педагогічних наук, доцента Килимника Олександра Трохимовича. Збільшення контингенту студентів та необхідність виконання навчальних планів зумовили поступове зростання професорсько-викладацького складу. Розпочали педагогічну діяльність Уставщиков Г.Т., Баженов В.Г, Дятлов О.Д., Редчиць І.С., Антипенко В.І., Трохимчик М.М., Яковчук Г.Ю.

Із року в рік зміцнювалася матеріально-технічна база факультету: відкривалися нові лабораторії, зокрема, теоретичних основ електротехніки, деталей машин, обробки металу тиском, електро- і газозварювання. Була переобладнана та розширена майстерня з механічної обробки металів. Велику допомогу в створенні лабораторій та забезпеччення їх обладнанням надали кафедри базового інституту. Завдячуючи підтримці місцевих органів влади, ініціативі Баженова В.Г., Уставщикова Г.Т., Кулиби М.О. та інших викладачів факультету дуже важливе і цінне обладнання було безкоштовно отримано з Інституту атомної енергії ім. Курчатова І.В. (Москва). Лише в 1964 р. факультет одержав верстатів та приладів на величезну для того часу суму – 100 тис. крб.

Створення Ради сприяння розвитку загальнотехнічного факультету дозволило встановити дійові зв'язки з промисловими підприємствами та організаціями Житомира та інших міст області. Неоціненна матеріальна допомога надавалась заводами "Електровимірювач" та "Автозапчастина" (м. Житомир), "Комсомолець" та "Прогрес" (м. Бердичів), "Хіммаш" та "Жовтнева кузня" (м. Коростень), Новоград-Волинським машинобудівним заводом та іншими.

У створенні навчально-виробничої бази найактивнішу участь брали студенти факультету – працівники промислових підприємств Житомира та області. Їх силами було виготовлено для лабораторії опору матеріалів багато обладнання, приладів, стендів тощо.

Діяльність вищого навчального закладу неможлива без бібліотеки з відповідним книжковим фондом, що включає в себе підручники, навчальні посібники, наукову літературу. Тому через місяць після заснування факультету почала працювати бібліотека. Щоправда в її фонді тоді налічувалось лише 99 книг. Але початок було покладено. Бібліотека швидко поповнювалася необхідною літературою, і вже через два роки у розпорядженні студентів та викладачів факультету було понад 12 тис. примірників підручників, навчальних посібників, наукових праць і художніх творів.

Отже протягом перших років (1960–1963) факультет міцно ставав на ноги, перетворюючись на "кузню інженерних кадрів". Саме так назвав тоді свою статтю перший декан ЖЗТФ В.І. Анашкін.

Для подальшої успішної роботи факультету необхідно було мати свій навчальний корпус. За сприянням міськвиконкому було оперативно розроблено проект навчального корпусу і з лютого 1965 р. розпочато його будівництво на вул. Пушкінській, 44. Завдячуючи відповідальному ставленню до цієї справи колективу будівельників БМУ-1 тресту "Житомиржитлобуд", який безпосередньо здійснював це будівництво, постійного опікування з боку колишнього голови Житомирського облвиконкому Кременицького В.О., ректора КПІ Плигунова О.С. та декана ЗТФ Килимника О.Т. спорудження нового навчального корпусу було успішно завершено вже в кінці 1966 р. Враховуючи стан та перспективи розвитку факультету, на посаду декана 19.12.1966 р. було обрано к.т.н., доц. Баженова В.Г.

Наступного року цей навчальний корпус було повністю освоєно. Тут створювалися нові й розширювалися вже діючі лабораторії. Завдяки тому, що частину лабораторій було переведено до нового корпусу, з'явилася можливість розширити й лабораторії, котрі ще залишалися в орендованому приміщенні. Це стосується лабораторій ТОЕ, загальної теплотехніки, деталей машин, теорії механізмів і машин, електрозварювання, газового зварювання і різання металів, молекулярної та ядерної фізики, оптики, загартування металів струмами високої частоти.

Знову, як і раніше, велику допомогу в обладнанні багатьох лабораторій у новому навчальному корпусі надали колективи заводів "Електровимірювач" і "Щитавтоматика" (Житомир), "Прогрес" (Бердичів), "Хіммаш" (Коростень) та ін. Це була відповідь практичними справами на відкритий лист групи студентів ЗТФ до колективів та керівників підприємств області, що був оприлюднений в газеті "Радянська Житомирщина" під назвою: "Загальнотехнічному факультету – міцну базу". "Ми звертаємось до Вас, товариші керівники підприємств та організацій області, – говорилося у цьому листі, – з проханням допомогти нашому факультету створити сучасну матеріально-технічну базу для підготовки висококваліфікованих спеціалістів".

На цей лист відповів директор заводу "Автозапчастина" М. Безпрозваний. Він писав: "У нас 37 робітників оволодівають інженерним фахом. Майже всі вони навчаються на Житомирському ЗТФ КПІ. Враховуючи свої можливості, ми вирішили передати цьому факультету для розширення лабораторної бази інструментальний мікроскоп, установку для загартування струмами високої частоти, токарно-револьверний верстат, стенди для випробування паливної апаратури, трансформатори, генератори та інше устаткування".

Допомога з боку промислових підприємств та ініціатива всього колективу ЗТФ КПІ дозволили прискорено розвивати матеріально-технічну базу факультету, тим більше, що постійно на його адресу надходили кошти для цієї мети. На рахунок факультету надійшли перерахунки: із держбюджету – 76612 крб.; від Київського політехнічного інституту – 16 000 крб.; від промислових підприємств Москви – 316 000 крб.; за рахунок будівництва нового корпусу і нагромадження з госпдоговірної тематики – 86 000 крб.

Розширення та оновлення промислових потужностей діючих підприємств регіону, що стимулювало попит на відповідні інженерні спеціальності, наявність відповідної матеріальної бази та значний науковий потенціал викладацького складу, стали необхідними та достатніми умовами для відкриття у 1967 р. вечірньої форми навчання за спеціальностями: "Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти" – план прийому 50 чол.; "Електопривід і автоматизація промислових установок" – план прийому 25 чол. А вже наступного року план прийому на вечірню форму було збільшено у два рази. Серед зарахованих на перший курс були Дяченко Є.І. – нині Голова Корольовської районної ради м. Житомир та Сливінський М.Д. – нині заступник начальника управління освіти і науки Житомирської облдержадміністрації. Але справжнім стрибком у переході до нового якісного стану слід вважати відкриття у 1969 р. денної форми навчання за спеціальністю "Технологія машинобудування, металорізальні верстати та інструменти" з планом прийому 50 чол. Конкурс серед вступників на денну форму навчання становив 3-4 чол. на одне місце. Серед зарахованих на перший курс були: Мельничук П.П. – нині доктор технічних наук, професор, ректор ЖДТУ; Виговський Г.М. – нині кандидат технічних наук, доцент, проректор з організаційно-навчальної роботи університету; Юмашев В.Є. – нині к.т.н., доц.; Яновський В.А. – нині доцент кафедри технології машинобудування університету; Пастушенко Н.Г. – нині виконавчий директор ВАТ "Вібросепаратор"; Гнєлиця П.К. – нині директор ВАТ "Верстатуніверсалмаш"; Романюк М.Ф. – нині керуючий філією АКБ "Мрія". Наступного року план прийому на цю спеціальність за денною формою навчання вже становив 84 чол.

Таким чином, до десятилітнього ювілею ЗТФ прийшов із значними досягненнями. На факультеті навчалося 1537 студентів, з яких 139 – за денною формою та 420 – за вечірньою формою навчання. Матеріально-технічна база факультету налічувала 32 лабораторії та кабінети, 24 аудиторії, де читалися лекції і проводилися практичні заняття, три читальні та один актовий зали. Велику роботу проводила бібліотека, яка у 1970 р. нараховувала вже понад 50 тис. примірників книг, наукових журналів та інших видань. Відбулися певні зміни і серед професорсько-викладацького, адміністративного та навчально-допоміжного складу. Якщо в 1960–1961 навчальному році приступило до роботи 12 штатних викладачів, у тому числі доцентів та кандидатів наук – 3, та 8 осіб адміністративно-управлінського персоналу (декан факультету, методист, секретар, бібліотекар, лаборанти з хімії та опору матеріалів, препаратор і техробітник), то у 1970 році на факультеті працювало 54 штатних викладачі, у тому числі доцентів і кандидатів наук – 11 чол, та 16 осіб адміністративно-управлінського персоналу. Серед нового поповнення факультету необхідно назвати викладачів: А.О. Желєзну, В.С. Редчиць, Т.М. Гонтаровську, І.Г. Ленчука, В.П. Кращенко, які вже мали відповідний педагогічний або виробничий досвід.

Наявність у структурі факультету денної та вечірньої форм з завершеним циклом навчання зумовило проведення відповідних змін у структурних підрозділах, які безпосередньо забезпечували виконання навчальних планів. Саме тому протягом 1970–1972 рр. на факультеті були створені кафедри: вищої математики (перший завідувач кафедри – к.ф.-м.н., доц. Добряков Л.Д.); фізики і хімії (перший завідувач кафедри – к.ф.-м.н., доц. Яічніцин В.Г.); технічної механіки (перший завідувач кафедри – декан факультету к.т.н., доц. Баженов В.Г.); технології машинобудування, металорізальних верстатів та інструментів (перший завідувач кафедри – заступник декана факультету, к.т.н., доц. Кобзар Є.П.), автоматики і телемаханіки (перший завідувач кафедри – к.т.н., доц. Іщенко В.А.), марксизму-ленінізму (завідувач кафедри – к.і.н., доц. Горб М.П.), інженерної графіки (перший завідувач кафедри – к.т.н., доц. Байдалов О.К.).

Висновки контролюючих органів та відгуки підприємств щодо рівня підготовки спеціалістів свідчили про те, що ЗТФ міцно тримає марку КПІ – одного з найкращих вищих навчальних закладів СРСР. Створення загальнотехнічного факультету за якісними показниками та виконанням соціального замовлення себе цілком виправдало.

У наступні роки зростала не тільки загальна чисельність студентів, що свідчило про величезний потяг юнаків та дівчат оволодіти інженерними спеціальностями без відриву від виробництва, але й значною мірою збільшувалася питома вага технічної інтелігенції в обласному та районних центрах Житомирщини, що позитивно впливало на всі сторони суспільного життя.

У 1972 р. відбулось відкриття нової спеціальності "Автоматика і телемеханіка" з денною та вечірньою формами навчання. Одночасно було проведено низку організаційних заходів з переводу на нову спеціальність студентів вечірньої форми, що навчались за спеціальністю "Електропривід і автоматизація промислових установок".

У 1973 р. відбувся перший випуск інженерів-механіків вечірньої форми навчання. Тоді 70 спеціалістів одержали дипломи про здобуття вищої освіти. Наступного року поряд з 75 випускниками-вечірниками одержали путівку в життя і 47 студентів денної форми навчання. В 1975 р. загальнотехнічний факультет підготував для народного господарства 180 інженерів, з них 105 – за вечірньою та 75 - за денною формами навчання. Все це стало можливим завдяки неперервному кількісному та якісному зростанню контингенту штатних викладачів. На кінець 1973 р. на ЗТФ прцювало 98 викладачів, з яких 39 – кандидати наук, доценти.

Процес поповнення висококваліфікованими кадрами, що мали наукові ступені та звання, відбувався за двома напрямками. З одного боку, на факультет обиралися за конкурсом викладачі – кандидати наук, доценти та зараховувались випускники аспірантури. Протягом 1971–1973 р.р. за направленням після закінчення аспірантури були зараховані викладачами к.т.н. Чебаєвський Б.П., к.т.н. Рибалкін Є.М., к.т.н. Тютюнник А.Г., к.т.н. Панов А.Ф., Швець В.І., Плечистий Д.Є., Каргополова Н.П. З іншого боку, викладачі та наукові співробітники ЗТФ готували і захищали кандидатські дисертації. Першм серед них були: Л.Г. Ільчук, В.Г. Яічніцин, пізніше – В.М. Барановський, Ю.М. Білодід, Л.П. Сокур. На момент утворення кафедри інженерної графіки асистент А.Д. Дятлов вступив до аспірантури при Київському інженерно-будівельному інституті. Після її закінчення він у 1973 р. успішно захистив кандидатську дисертацію і повернувся на загальнотехнічний факультет. Наступного року в Києві захистила дисертацію з нарисної геометрії та інженерної графіки старший викладач О.А. Уставщикова.

Рівень будь-якого вищого навчального закладу визначається станом науково-дослідних робіт, що виконуються його кафедрами. Саме цей вид діяльності дає можливість готувати висококваліфіковані кадри та позитивно впливати як на зміст навчального процесу, так і на його навчально-матеріальну базу. Незважаючи на період становлення, кафедри досить потужно розгорнули науково-методичну та науково-дослідну діяльність: випуск методичних посібників, лабораторних практикумів та розрахунково-графічних завдань, підготовку до складання екзаменів із кандидатського мінімуму, роботу над кандидатськими дисертаціями і підготовку до їх захисту та виконання наукових досліджень за господарськими договорами з промисловими підприємствами та науковими установами колишнього СРСР.

Головним напрямком наукової роботи кафедри механіки, якою керував доцент Баженов В.Г., стала розробка проблеми "Дослідження напруженого стану і малоциклової втомленості та несучої здібності обертальних конструкцій складної форми при силовому і тепловому навантаженні". Було укладено договір з одним із заводів м. Миколаєва на удосконалення методики випробування дисків вентиляторів з метою визначення їх надійності в роботі. Більш як півроку викладачі факультету М.І. Тонюк та В.І. Горностай виконували це складне завдання і домоглися ефективних результатів. Завдяки розробленій ними методиці та сконструйованому випробувальному стенду диски вентиляторів стало можливим перевіряти в десять разів швидше, ніж до цього часу. Підприємство-замовник змогло заощадити великі кошти та значно підвищило продуктивність праці.

На замовлення Житомирського механічного заводу викладачі А.Д. Балюк, М.І. Тонюк, В.І. Горностай та В.П. Кращенко створили спеціальний аеродинамічний стенд для випробування вентиляторів. Це була велика допомога підприємству.

Викладачі ЗТФ сприяли створенню на житомирському заводі "Щитавтоматика" і Коростенському заводі хімічного машинобудування оригінальної камери для випробування роторів, дисків турбін, вентиляторів і досить складного пульту управління.

Чималу роботу провела лабораторія електровимірювання та конструювання нового обладнання для житомирського та чебоксарського заводів з однаковою назвою – "Електровимірювач". Старший викладач М.О. Кулиба, який керував лабораторією порошкової металургії, виконав договори на замовлення заводу "Автозапчастина" з випробування інструментів, покритих надтвердими сполуками. Він був першим з викладачів ЗТФ, хто на основі проведених наукових досліджень захистив кандидатську дисертацію.

Крім того, виконувались й інші госпрозрахункові роботи, що оцінювались на суму близько 100 тис. крб.

Науково-дослідницька робота кафедр факультету мала свій практичний вихід не лише у виконанні госпдоговірної тематики, але і в наукових публікаціях. Так, з проблеми, досліджуваної кафедрою загальноінженерних дисциплін, протягом вказаного часу було опубліковано в центральних наукових збірниках і журналах 14 статей, у збірнику праць, присвячених 10-річному ювілею факультету, – 3 статті. Кафедра загальнонаукових дисциплін багато уваги приділяла вивченню соціально-політичних процесів, які відбувалися на той час в Україні взагалі й на Житомирщині зокрема. З цієї проблеми викладачами було опубліковано 7 статей в обласній газеті "Радянська Житомирщина". В ювілейному збірнику праць факультету було надруковано 2 статті. В 60-х та першій половині 70-х рр. в Україні розгорнулася робота зі збору матеріалів і створення багатотомної праці з історії міст та сіл республіки. На Житомирщині, як і в кожній області України, для збирання матеріалів та документів залучалася широка громадськість. Але основна робота з написання нарисів, наукової обробки та редагування цих матеріалів належала працівникам вищої школи. Членом редколегії тому "Житомирська область" від загально-технічного факультету та автором п'яти нарисів був кандидат історичних наук, доцент Вахбрейт З.Д.

Із самого початку функціонування факультету велика увага приділялася організації самостійної роботи студентів, особливо першокурсників. На кафедрах щорічно розроблялися заходи, до яких включалися проблеми раціонального розподілу навчального часу, методика опрацювання рекомендованої літератури і виконання контрольних робіт та інших практичних завдань. Кафедри, кабінети та лабораторії поповнювались технічними засобами навчання; крім того, була спеціально виділена аудиторія для демонстрування фрагментів кінофільмів та діапозитивів. Саме ці обставини спонукали Міністерство вищої та середньої освіти УРСР провести протягом 15–19 жовтня 1968 р. на базі Житомирського ЗТФ перший науково-методичний семінар з теоретичної механіки, опору матеріалів, теорії машин та механізмів і деталей машин.

Оскільки факультет готував спеціалістів для підприємств області, то одним із дійових засобів поліпшення ефективності навчального процесу став постійний зв'язок з трудовими колективами з метою не тільки посилення контролю, а й надання всебічної допомоги робітничій молоді на заводах і фабриках. Для цього на найкрупніших підприємствах створювалися бюро, а згодом – і ради сприяння навчанню заочників, до складу яких входили представники адміністрації підприємств, громадських організацій та студенти. Досить часто тематика курсового та дипломного проектування виконувалась на замовлення підприємств та наукових установ.

Загальнотехнічний факультет давав ґрунтовні знання, і це дозволяло його студентам закінчувати навчання як у КПІ, так й в інших вищих навчальних закладах колишнього СРСР. Багато із тих, хто навчався в ЖЗТФ, стали провідними спеціалістами на різних підприємствах Житомирщини. Серед них можна назвати Ніну Олександрівну В'язгіну – інженера-технолога слюсарно-механічного цеху, Ісаака Павловича Грінберга – начальника лабораторії ОГК, Лева Євгеновича Охатріна – старшого інженера-технолога механічного цеху (завод "Електровимірювач"). На житомирському заводі "Щитавтоматика" інженерами-електриками та інженерами-механіками працювали Галина Петрівна Прищепа, Валентин Андрійович Бугай, Леонід Юліусович Кліх, Михайло Миронович Ферцер, Микола Васильович Павлюк, Анатолій Мойсейович Фельдман, Олег Опанасович Гришутин, Костянтин Наумович Криницький, Тоскира Абдулівна Савицька та ін. На Малинській паперовій фабриці великим авторитетом користувалися начальник електроцеху Микола Павлович Герасимчук та інженери – брати Георгій і Лев Яковичі Драченки. Головним конструктором Коростенського заводу ім. 50-річчя Великого Жовтня працював вихованець факультету Володимир Анатолійович Омельчук, інженером-конструктором – Іван Денисович Семенчук, інженером – Лариса Василівна Кемська та багато інших. Цей список можна продовжити ще багатьма прізвищами, що свідчить про великий внесок, який зробив загальнотехнічний факультет у справу підготовки інженерних кадрів для промисловості поліського краю.

На початку 70-х років стало очевидним, що завдання, покладені на ЗТФ, успішно виконуються. Зросла майстерність та науковий доробок викладачів. Студенти-заочники, які після першого етапу завершили навчання в інших навчальних закладах, та свої випускники проявили себе висококваліфікованими спеціалістами у різних галузях народного господарства міста, області, республіки та всього СРСР.

Факультет розростався, і навчальні площі по вулиці Пушкінській вже не могли задовольнити його потреб. Тому за допомогою місцевих органів влади розпочалося будівництво навчальнолабораторного корпусу по вулиці Черняховського, 103.

Незважаючи на значні труднощі, з якими зустрілися адміністрація факультету і будівельники, нова споруда поступово зростала. Коли було здано її першу чергу, сюди в 1972 р. переїхав ряд кафедр та лабораторій. Прискорене введення в дію другої черги навчального корпусу, високий науковий потенціал викладачів та неперервне зростання обсягів науково-дослідних робіт були найкращими аргументами щодо доцільності зміни статусу факультету. На порядок денний було поставлено питання про перетворення факультету на філіал Київського політехнічного інституту як більш високий організаційний рівень у системі вищої освіти.

1974-1994 роки

Філіал КПІ

26 листопада 1974 р. наказом Міністерства вищої та середньої освіти УРСР №192–1 загальнотехнічний факультет з 1 січня наступного року реорганізувався у Житомирський філіал Київського політехнічного інституту. Першим директором філіалу було призначено к.т.н., доц. Баженова В.Г., а його заступником з навчальної роботи – старшого викладача Балюка А.Д. Певний час обов'язки заступника директора з господарської роботи виконував Терещенко Г.М.

На цей час наближалося до завершення освоєння другого навчального корпусу, із загальною площею 16,8 тис. кв. м. На початку нового навчального року планувалося ввести в експлуатацію першу чергу дев'ятиповерхового гуртожитку на 530 місць. Велику допомогу в розбудові філіалу надавали тоді партійні та радянські органи влади області та міста. Кураторами будівництва навчального корпусу та його наповнення навчальним обладнанням були секретарі колишнього обкому Компартії України Тєрєхов К.П., Оніщенко О.П., Острожинський В.Є., Чернобривцева О.С., голова міськвиконкому Ткачук Я.Ф. та начальник управління капітального будівництва міськвиконкому Нікулін В.Ф.

Не стояли осторонь і промислові підприємства. Так, свою частку в обсязі 200 тис. крб. вклав у будівництво навчального корпусу філіалу завод "Промавтоматика", на 80 тис. крб. було придбано дві ЕОМ типу "Мир" для обладнання обчислювального центру. Завод "Хімволокно" зробив свій вагомий внесок у будівництво першої черги студентського гуртожитку.

Стрімке зростання вимагало структурної перебудови управління філіалом. Протягом 1973–1975 рр. були створені кафедри "Технології машинобудування" – перший завідувач кафедри, досвідчений практик – колишній головний технолог машинобудівного підприємства союзного підпорядкування, к.т.н., доц. Северилов В.С. та "Металорізальних верстатів та інструментів" – перший завідувач к.т.н., доц. Кобзар Є.П. На 1975–1977 рр. припадає і реформування структури закладу за поділом на факультети. Були створені механічний, вечірній та заочний факультети, роботу яких очолили кандидати наук, доценти: Кобзар Є.П, Костриця М.М. та Турчанов В.Т.

Збільшення контингенту студентів денної та вечірньої форм навчання за спеціальністю "Автоматика і телемеханіка" призвело до утворення електротехнічного факультету, першим деканом якого було обрано к.т.н., доц. Забашту Ю.П.

З 15.04.1976 р. по 26.03.1979 р. філіал очолював к.т.н., доц. Северилов В'ячеслав Степанович – колишній головний технолог Донецького машинобудівного заводу ім. ЛКСМУ.

Філіал КПІ являв собою більш високу навчально-наукову щаблину порівняно із загальнотехнічним факультетом і тому знаходився під постійним контролем ректорату КПІ. Значно збільшилось коло навчальних, наукових та господарських проблем, що вимагали повсякденного опікування. Введення в дію першої черги гуртожитку, перспективний план щодо завершення другої черги та будівництва їдальні вимагали формування господарського підрозділу. Створену структуру такого напрямку першим очолював заступник директора філіалу Кузьменко Олексій Антонович. Виробничий сектор на основі нових технологій ставав все більш науковоємнісим, з космічними швидкостями розвивалася комп'ютеризація технологічних процесів та інформатизація всіх сторін громадської діяльності, набували подальшого розвитку договірні відносини суб'єктів господарювання – прообраз ринкових відносин. Все це вимагало нових підходів в управлінні численним колективом студентів, викладачів та співробітників, визначення стратегії розвитку.

Із спогадів д.т.н., проф. Самотокіна Бориса Борисовича: "26.03.1979 р. за велінням долі та ректора Київського політехнічного інституту, члена-кореспондента НАН України Денисенка Г.І. я був призначений директором Житомирського філіалу КПІ".

Прихід до керівництва філіалом доктора технічних наук (на той час єдиного у Житомирській області), відомого вченого в галузі космічної техніки було новим якісним проривом для освітнього закладу. У відповідності до поточних та перспективних задач була сформована "команда", до якої ввійшли: Плечистий Д.Є. – заступник директора філіалу з навчальної роботи; Кузьменко О.А. – заступник директора філіалу з господарської роботи; к.т.н., доц. Забашта Ю.П. – декан електротехнічного факультету; к.е.н., доц. Костриця М.М. – декан механічного факультету та к.ф.н., доц. Білодід Ю.М. – декан заочного факультету. Саме цій команді вдалося у стислі строки згуртувати весь колектив філіалу, націлюючи його на творчу працю. Пізніше "команду" поповнили к.т.н., доц. Титаренко М.В.; к.т.н., доц. Мельничук П.П.; к.т.н., доц. Грабар І.Г.; к.т.н., доц. Вєсєлков Р.С.; к.т.н., доц. Рибалкін Є.М; Ткачук О.А. та інші.

Оскільки візитною карткою вищого навчального закладу є рівень наукового потенціалу, на роботу у філіал були запрошені: д.ф.-м.н., проф. Овандер Л.М., доктори технічних наук, професори Шматок С.О., Коваленко М.В., Панішев А.В., Бакка М.Т.. Були створені сприятливі умови для роботи над кандидатськими та докторськими дисертаціями. Як наслідок – викладачами філіалу Барановським В.М., Грабаром І.Г. та Кругляком Б.А. були захищені докторські дисертації. Кращих випускників філіал направляв на навчання в аспірантурі або пошукачами до провідних ВНЗ та академічних НДІ колишнього СРСР. Серед них: Гонтаровський В.П., Гонтаровська Т.М., Онуфрійчук С.П., Колодницький М.М., Мельничук П.П., Кирилович В.А., Юмашев В.Є., Варакін А.С., Івахненкова В.В., Письменчук Н.В. та. ін. Під науковим керівництвом д.тн., проф. Самотокіна Б.Б. підготували та захистили кандидатські дисертації А.М. Коваль, А.М. Кирчун, В.А. Сушицький, В.П. Шевкун. Викладачами філіалу технічних кафедр почали працювати власні випускники: Г.М. Виговський, Т.М. Локтікова, Л.С. Мельничук, Ю.О. Подчашинський, Т.С. Рихальська, О.М. Северилова, В.Г. Сніцар, Л.О. Чепюк, В.П. Шумляківський, В.В. Ковальов, В.А. Яновський та ін.

Більш ефективним стало використання науково-технічного потенціалу філіалу. У кілька разів збільшився обсяг виконуваних на кафедрах науково-дослідницьких робіт, що дозволило суттєво поновити матеріально-технічну базу та одночасно покращити матеріальне становище викладачів та співробітників. Лідерами тут були Баженов В.Г., Балюк А.Д., Кравець Л.Г., Самотокін Б.Б. та деякі інші наукові керівники. У середині 80-х років річний бюджет науково-дослідницьких робіт складав більше 800 тис. крб., що майже у півтора рази перевищувало бюджет філіалу по навчальній роботі, а в науково-дослідному секторі працювало співробітників більше, ніж було штатних викладачів. Щорічно подавалося до 50 заявок на передбачувані винаходи, викладачі отримували 25–30 авторських свідоцтв (найкращий показник в області).

Залучення до викладацької діяльності спеціалістів вищої кваліфікації не є самоціллю, а одним із дійових засобів подальшого розвитку вузівської науки. Цим принципом завжди керувався колектив філіалу. Протягом зазначеного періоду розвивалися два основні наукові напрямки:

1. Створення нових методів підвищення продуктивності та якості продукції в машинобудуванні через розробку нових і удосконалення існуючих конструкцій, обладнання засобів механізації та автоматизації виробництва.
2. Розробка засобів отримання і обробки інформації, створення нових елементів та пристроїв радіоелектронної техніки.

Постійний науковий пошук молодих наукових шкіл дозволив досягти вагомих результатів.

Колективами науковців під керівництвом доцентів Баженова В.Г., Балюка А.Д., Мельничука П.П. було досягнуто підвищення надійності та довговічності машин, розроблена апаратура і методи механічних випробувань деталей та вузлів газотурбінних двигунів, електромагнітних накопичувачів енергії, в тому числі із полімерних матеріалів та інших швидкообертових улаштувань.

Плідно працював доктор технічних наук Грабар І.Г. Саме він, глибоко проаналізувавши фізичні явища, що виникають у механічних конструкціях, запропонував модель термоактивного руйнування, розробив метод прискорених випробувань конструкцій.

Одним із прогресивних напрямків у машинобудуванні є відновлення спрацьованих деталей шляхом напилення відповідних хімічних сполук. Це стало головним у діяльності лабораторії, якою до цього часу керує старший науковий співробітник Данильчук М.П. Тут були розробллені технологічні процеси і апаратура для газотермічного напилення спрацьованих деталей. Випущено дослідно-промислову партію створеного комплексного обладнання "Термо-3-КППА".

Кафедрою автоматики і управління в технічних системах під науковим керівництвом кандидата технічних наук, доцента Гніліцького В.В. були розроблені спеціалізовані процесори для опрацювання складних сигналів. І тут науковий доробок мав практичний вихід: випущено дослідно-промислову партію із створених спеціалізованих процесорів. Зразок демонструвався на Міжнародній виставці у Пловдиві (Болгарія) "ТЕХ-ЕКС-90".

Науковий колектив, яким керував кандидат технічних наук, доцент Забашта Ю.П., працював над процесором цифрової обробки сигналів віброаналізатора СК 4303 і програмним забезпеченням до нього.

На кафедрі робототехнічних систем і комплексів під керівництвом доктора технічних наук, професора Самотокіна Б.Б. були розроблені маніпулятори систем автоматизованого контролю приладів, промислові роботи, деякі питання автоматизації проектування робототехнічних систем. Результати розробок спеціалізованого маніпулятора доповідалися на XII Міжнародній конференції "Науковий прогрес техніки, технології приладобудування" в Дрездені (Німеччина), а один з маніпуляторів демонструвався на Міжнародній виставці у Пловдиві "ТЕХ-ЕКС-90".

У лабораторії радіоелектронних пристроїв, яку очолював кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Манойлов В.П., було розроблено швидкодіючі феритові фазообертачі, модулятори, циркулятори, перемикачі та промислові рівнеміри. Результати цих досліджень мали неабияке значення і доповідалися в 1992 р. на XI Міжнародній конференції з гіромагнітної електроніки в Алушті і на науково-технічній конференції "Оксидні магнітні матеріали, елементи, пристрої та їх застосування" в Санкт-Петербурзі. Пізніше за результатами наукових досліджень Манойловим В.П. була захищена докторська дисертація.

Окрім колективних робіт, у філіалі здійснювалися й індивідуальні наукові дослідження. Так, доктор фізико-математичних наук, професор Овандер Л.М. продовжував вивчення нелінійних ефектів у кристалах, кандидат фізико-математичних наук, доцент Салогуб В.А. – хвильові рівняння квантової фізики. Кандидат технічних наук, доцент Колодницький М.М. розробив пакет прикладних програм для моделювання складних динамічних систем.

Філіал КПІ активно співпрацював з Інститутами АН України з проблем міцності, моделювання в енергетиці, електродинаміки, проблем матеріалознавства, економіки, брав активну участь в роботі Північно-Західного наукового центру. На базі філіалу в Житомирі проводилися різні наукові зустрічі. Так, у вересні–жовтні 1985 р. тут відбулися: ІІ-й Всесоюзний форум з механіки руйнувань; науково-технічні конференції: "Маховичні накопичувачі енергії", "Композиційні покриття", "Структурні методи підвищення точності, чутливості і швидкодії вимірювального приладдя та систем"; розширене засідання Ради Північно-Західного наукового центру АН України і Житомирської науково-координаційної ради з проблеми "Роботизація технологічних проблем на машинобудівних і приладобудівних підприємствах регіону". З 1985 р. систематично, через кожні два роки, на базі філіалу проводилась регіональна міжгалузева науково-технічна конференція з проблем роботизації технологічних процесів у машинобудуванні та приладобудуванні.

У 1989 р. в Житомирі відбувся ІІІ-й Всесоюзний симпозіум "Міцність матеріалів та елементів конструкцій при складному напруженому стані" та ІІ-га Всесоюзна конференція "Маховичні накопичувачі енергії"; в 1990 р. – ІІІ-й Всесоюзний симпозіум з механіки руйнування. У наступному році філіал став місцем проведення республіканської науково-технічної конференції "Проблеми автоматизації контролю та діагностування складних технічних систем".

У 1993 р. в Житомирі на наукову конференцію зібралися вчені України, причетні до освоєння космічного простору. На порядок денний було винесено обговорення питань з "Фундаментальних і прикладних проблем космічних досліджень".

Крім різноманітних симпозіумів та конференцій, в яких брало участь широке коло науковців із різних міст та вузів колишнього СРСР, значною інтенсивністю характеризувалося наукове життя в самому філіалі. З січня 1977 р. тут почав працювати постійно діючий науковий семінар "Електронні системи обробки і передачі інформації" наукової Ради АН України з проблеми "Теоретична електротехніка, електроніка і моделювання" під керівництвом дійсного члена АН України Пухова Г.Є. Традиційним стало проведення науково-технічних конференцій "Композиційне покриття". До 180-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка кафедрою соціально-політичних та гуманітарних наук було проведено наукову конференцію викладачів і студентів. Започатковано науковий семінар "Синергетика, нелінійні явища та нові технології", яким керує доктор технічних наук, професор Грабар І.Г.

Філіал впевнено вийшов у лідери серед вузів України за питомими показниками науково-дослідницьких робіт.

Ефективність та результати наукових досліджень залежать і від можливості їх публікації та донесення до зацікавленого читача. Починаючи з 1986 р., вченими філіалу було оприлюднено 19 підручників, навчальних посібників, монографій загальним обсягом 246 друкованих аркушів. Серед них: Самотокин Б.Б., Степанковский Ю.В., Мелешко В.В. "Навигационные приборы и системы": Учебник. – К.: Вища школа, 1986. – 343 с.; Бакка Н.Т. и др. "Добыча и обработка природного камня". – М.: Недра, 1990. – 495 с.; Решетнік М.П., Скачков В.О. "Алгоритмічна мова Паскаль. Основи програмування та обчислювальні методи": Навчальний посібник. – К.: НМК Б.О., 1992. – 320 с.

У 1993 і 1994 рр. видані "Праці Житомирського філіалу Київського політехнічного інституту" у двох книгах щорічно: серія А. Техніка; серія Б. Фундаментальні науки, історія, філософія, економіка.

До наукової роботи часто залучалися й студенти. Вони брали активну участь у виконанні госпдоговірних робіт, виступали на внутрішньовузівських та республіканських наукових конференціях, і знання, здобуті під час навчання, вони часто-густо втілювали в раціоналізаторсько-конструкторській творчості. Це, насамперед, – студенти-вечірники, які здобували вищу освіту без відриву від виробництва. Так, випускник механічного факультету І.О. Бенедюк свій дипломний проект присвятив удосконаленню якості обробки глибоких отворів на токарних верстатах з числово-програмним управлінням. Випускники О.Л. і С.М. Біляєви та І.Д. Солоніна у своєму дипломному проекті "Автоматична лінія для токарної обробки кілець підшипників" спромоглися значно підвищити продуктивність праці на цій операції. Студент В.К. Неборачек розробив проект автомобіля ЗІЛ-130. Державна комісія високо оцінила цей дипломний проект, відзначивши його оригінальність та значний технічний рівень. Студентом І. Іваницьким було сконструйовано електронно-музичний синтезатор "Арена-200". Цей інструмент був експонований на Житомирській виставці науково-технічної творчості у квітні 1981 р. і викликав такий інтерес, що його було включено до експозиції Міжнародної виставки "Зв'язок-81".

Філіал не тільки здійснював значну науково-дослідницьку роботу, а й створював сприятливі умови для виникнення нових науково-дослідних установ. Так, на початку 80-х років у Житомирі було створено філіал СКТБ Київського інституту проблем моделювання в енергетиці АН УРСР, який очолив к.т.н., доц. Волошин В.І., та дещо пізніше – самостійний науково-дослідний інститут радіосистем, очолюваний к.т.н., доц. Кравцем Л.Г.

Вагомі наукові здобутки навчального закладу та запити ринку праці завжди були базою для створення нових спеціальностей, коригування структури навчального закладу.

В умовах колишнього СРСР рішення про відкриття нових спеціальностей, навіть у філіалах провідних вузів, приймалося у Москві. Саме тому до 1991 р. керівництву філіалу за підтримки ректорату КПІ вдалося відкрити лише дві спеціальності: "Робото-технічні системи та комплекси" та "Економіка, планування та організація виробництва". З 7 жовтня 1991 р. почала працювати кафедра програмного забезпечення обчислювальної техніки (ПЗОТ), базою якої стала секція програмування кафедри робототехнічних систем і комплексів. Першим завідувачем було обрано ініціатора її створення – відомого вченого у галузі теорії розкладів, дослідження операцій доктора технічних наук, професора Панішева А.В. Вже у серпні 1992 р. був здійснений перший набір студентів на спеціальність "Програмне забезпечення обчислювальної техніки та автоматизованих систем управління", яка згодом стала однією з найпрестижніших.

Відкриття нових спеціальностей суттєво спростилось після надання Україні незалежності. Були відкриті нові напрямки підготовки: "Менеджмент", "Економіка", "Видобування корисних копалин", нова спеціальність "Радіотехніка".

Враховуючи важливість довузівської підготовки, у 1989 р. за згодою обласного відділу народної освіти була створена фізико-математична школа, директором якої було призначено старшого викладача кафедри фізики, майбутнього соросівського стипендіата Дідківського А.Н. Згодом школа була реорганізована у І-й міський ліцей, а його директором було призначено к.т.н., доц. Громового А.П.

Ліцеїстами стають кращі учні 9–11 класів шкіл м. Житомира та області. Кращі педагоги обласного центру, прогресивна методика навчання, рівень організації самостійної роботи та навчально-матеріальна база ліцею забезпечують отримання глибоких знань, які дозволяють успішно долати вступні випробування і одержувати вищу освіту не лише в рідному закладі, а й у національних університетах України, Санкт-Петербурзькому університеті, Московському фізико-технічному інституті, в різних педагогічних, медичних, військових та інших вищих навчальних закладах.

Враховуючи важливість неперервності в системі освіти ("освіта протягом життя"), у 1993 р. було створено факультет перепідготовки спеціалістів. Його першим деканом став к.е.н., доц. Цал-Цалко Ю.С. Першими на новоствореному факультеті пройшли десятимісячний курс навчання професії менеджера вчителі, інженери, офіцери запасу та інші особи з вищою освітою, попередня спеціальність яких не знаходила попиту на ринку праці. Відкриттям нового факультету було закінчено створення системи неперервної освіти від старшої школи до перепідготовки спеціалістів та підвищення їх кваліфікації.

При багатьох позитивних рисах вищої освіти України одним із суттєвих недоліків на той час була закритість освіти – один з атрибутів "залізної завіси". Протягом тривалого періоду "команда", очолювана проф. Самотікіним Б.Б., здійснювала результативні кроки щодо подолання цієї негативної риси, яка гальмувала власне розвиток самої освіти. Ось ці кроки.

1982 р.: доц. Вєсєлков Р.С. проходив десятимісячне стажування в Німецькій Демократичній Республіці. За результаттами цього стажування було заключено договір про співпрацю між ЖФ КПІ та Дрезденським технічним університетом, за яким сторони домовились про здійснення короткострокових обмінів викладачами, участь у міжнародних конференціях з проблем точного приладобудування та книговидання. Як наслідок – в 1990 році вийшов з друку спільний навчальний посібник з грифом Державного комітету СРСР з народної освіти: "Деталі та механізми роботів: основи розрахунків, конструювання та технології виробництва" / За ред. Б.Б. Самотокіна. – К.: Вища школа, 1990. – 343 с.

1985 р.: проф. Самотокін Б.Б. на два місяці направлений на стажування до Великобританії. Він вивчав досвід Астонського університету (Бірмінгем) та Імперіал коледжу в Лондоні підготовки спеціалістів з робототехніки. Результати цього стажування були використані при відкритті спеціальності: "Робототехнічні системи та комплекси" в ЖФ КПІ.

1991 р.: в ЖФ КПІ ліцензується підготовче відділення для студентів-іноземців. Перші 50 іноземців, в основному з Пакистану та Індії, навчаються на підготовчому відділенні. Частина з них після закінчення підготовчого відділення продовжили навчання в ЖФ КПІ за спеціальністю "Робототехнічні системи та комплекси".

1992 р.: ЖФ КПІ отримує дозвіл на навчання студентів-іноземців за основними спеціальностями.

Незважаючи на насильницьку політизацію освітянських закладів, у філіалі робили все можливе, а інколи і неможливе, для гуманізації навчально-виховного процесу.

У філіалі працював свій "студентський театр мініатюр", керівник якого В. Рибицький – випускник нашого інституту – залучив до постійної творчої діяльності 20 аматорів театрального мистецтва. Театр був надзвичайно популярним, і його виступи завжди були бажаними для студентів.

З 1977 р. у філіалі розпочав свою історію клуб веселих і кмітливих (КВК). Біля його джерел стояла весела і життєрадісна людина – декан електротехнічного факультету Забашта Ю.П. КВК став обов'язковим атрибутом днів факультету, теми його виступів в основному присвячувалися життю філіалу.

Важливу роль у житті філіалу відігравав спорт. "Жоден масовий захід у ЖФ КПІ, – зазначав журналіст В. Киричанський у "Спортивній газеті", – не проходить без участі кафедри фізичного виховання, очолюваної Д.В. Желєзним". І дійсно, кафедра зробила дуже багато, особливо після того, як в 1982–1983 рр. у філіалі було власноруч обладнано спортивну базу, створено спортивний клуб. Свідченням досягнень кафедри стала кількість кубків та призів, що перевищила три десятки.

З 1977 р. збірні команди філіалу почали брати участь у спартакіадах вузів України. Успішно виступали волейболістки, які в 1982 р. вибороли ІІ-ге місце і були нагороджені срібними медалями. Віце-чемпіонками стали: З. Яхимович, І. Мошківська, X. Забродська, І. Феденко, В. Гришанович, Н. Мазанникова, Н. Никитенко, Н. Петрович, Л. Кальчук і Т. Ковальчук. Наступного року І. Мошківська, В. Гришанович і З. Яхимович були запрошені до збірної "Буревісника" і стали чемпіонами молодіжних ігор.

Добре виступали і легкоатлети: рекордсмен області з бігу на 200 м В. Ковальов, а також Р. Пухальський, В. Романчук, П. Максименко, Ю. Паращук, О. Коберник, О. Даниленко. Та найбільшого успіху домігся Д. Щелков – чемпіон спартакіади вищих навчальних закладів України.

Один із наймасовіших і найулюбленіших видів спорту філіалу – баскетбол. Тому закономірним є те, що спортсмени філіалу досягли у цьому виді вагомих результатів. Баскетбольні команди були неодноразовими переможцями обласних змагань, а наша жіноча команда у складі Т. Потьомкіної, Т. Ковальчук, В. Сурженко, І. Новикової, О. Стародимової, Н. Хрещенюк, представляючи Житомирську область на спартакіаді України, виборола почесне VI-те місце, при цьому виграла в однієї з найсильніших команд нашої держави – киянок.

Не "пасли задніх" вихованці філіалу й з інших видів спорту. О. Зарицька стала чемпіонкою світу з самбо, чемпіонами України – Г. Анісімова і В. Кравченко, чемпіонами спартакіади України – майстри спорту, дзюдоїсти Д. Садович і С. Гавриченков.

Успішно виступали на змаганнях майстри спорту В. Данилюк, В. Деркач (боротьба), М. Пинзар (бокс), В. Марков (велоспорт), із сучасного п'ятиборства – О. Палашкевич, О. Левчук, В. Кирилович (протягом 2002-2007 років - декан факультету інформаційно-комп'ютерних технологій).

Спортсмени філіалу брали активну участь і в універсіаді республіки. Її чемпіонами стали майстри спорту О. Семенникова, С. Херабіна, М. Дидикало.

Та не тільки значні спортивні вершини країни долали вихованці спортивного клубу ЖФ КПІ. Їх імена засяяли й на міжнародних змаганнях: випускник інституту Й. Дорфман – чемпіон СРСР у 1977 р., чемпіон Всесвітньої універсіади та чемпіон Європи з шахів (у складі збірних СРСР); Л. Франчук на чемпіонаті світу (США) у 1990 р. одержала бронзову медаль у змаганнях на байдарках; майстер спорту міжнародного класу О. Руденко, виступаючи в 1994 р. на чемпіонаті світу зі спортивної акробатики в Китаї, став срібним призером.

Всі ці успіхи спортсменів філіалу не випадкові. Адже заняття фізкультурою та спортом були поставлені на високий рівень.

Яскравою сторінкою історії філіалу був рух студентських будівельних загонів. Перший із них – "Полісся" – сформувався в 1972 р. і місцем його дислокації стала Кустанайська область у Казахстані. Загін очолив М.В. Степаницький – нині начальник управління транспорту і зв'язку Житомирської міської ради. Студенти звели тоді 7 дво-квартирних будинків. Всього школу СБЗ пройшли близько 2000 юнаків і дівчат. Найактивнішим бійцем СБЗ був І.Г. Грабар (з 1994 р. по 2008 р. - проректор з навчальної роботи), доктор технічних наук, професор. У різні роки за активну участь у будівельних загонах урядовими нагородами були відзначені студенти В. Кошуба, Л. Шатило, а І.Г. Грабар – орденом "Знак Пошани".

Студентські будівельні загони діяли не лише в далекому Казахстані, Тюмені, а й на рідній Житомирщині. У 1984 р. СБЗ "Електрик" об'єднав двадцять вісім гарячих сердець. Бійці працювали на спорудженні тваринницького приміщення у с. Ялинівка Червоноармійського району.

Наведене вище дозволяє зробити узагальнюючий висновок, що багатогранна спільна праця всього колективу філіалу давала позитивні результати. За час існування філіал підготував майже 6000 висококвалафікованих спеціалістів, попит на яких у промислових центрах України завжди перевищував пропозицію. Філіал за обсягом наукової роботи та інших видів діяльності вже переріс межі підрозділу Київського політехнічного інституту. Він не тільки мав авторитетний загін викладачів з докторськими та кандидатськими науковими ступенями, а й сам став кузнею висококваліфікованих наукових кадрів. У квітні 1993 р. дисертацію на здобуття наукового ступеня захистив вихованець філіалу І.Г. Грабар, у січні 1994 р. – завідувач кафедри соціально-політичних та гуманітарних наук Б.А. Кругляк.

Ще в грудні 1991 р. директор ЖФ КПІ, доктор технічних наук, професор Самотокін Б.Б. в інтерв'ю кореспонденту "Радянської Житомирщини" І.Ліберді зазначив: "Вчена рада філіалу вже декілька разів обговорювала доцільність нашої реорганізації в самостійний вищий навчальний заклад. Житомирський філіал як структурний підрозділ КПІ належить до вузів вищої категорії, випускники якого одержують диплом КПІ, відомого не лише в нашій країні, а й за кордоном. Але статус самостійності полегшив би нам розв'язування нагальних проблем, зокрема сприяв би підготовці кадрів за новими спеціальностями, створенню малих підприємств".

Сподіваючись на зустрічні кроки з боку місцевої влади, Вчена рада філіалу вже у вересні вирішила звернутися до обласної Ради народних депутатів, Вченої ради КПІ та Мінвузу України з клопотанням про створення на базі філіалу самостійного вищого навчального закладу інженерного профілю.

Хоча тоді ініціатива філіалу не була підтримана, не лише в Житомирі, але й в Мінвузі України і КПІ ставало дедалі очевидніше, що в Житомирі можна і необхідно створити самостійний заклад, який би готував інженерні кадри для ринкових структур, що народжувалися і перетворювалися на реальність. Тому, коли в 1993 міністерська комісія з питань ліцензування перевіряла діяльність ЖФ КПІ, вона одностайно дійшла висновку про доцільність його реорганізації у самостійний вищий навчальний заклад. Залишилося чекати рішення Кабінету Міністрів України.

1994-2003 роки

Житомирський інженерно-технологічний інститут

2 квітня 1994 р. Постановою Кабінету Міністрів України за №212 на базі Житомирського філіалу Київського політехнічного інституту було створено Житомирський інженерно-технологічний інститут (ЖІТІ) – перший на той час інститут інженерно-технологічного профілю на Житомирщині. Першим ректором ЖІТІ було призначено доктора технічних наук, професора Самотокіна Бориса Борисовича.

Це була не механічна заміна вивіски, а перехід до більш високої якості в організації вищої освіти. Новостворений інститут набув структури, що притаманна кожному самостійному вузу. Процес становлення від загальнотехнічного факультету до самостійного інженерного вищого навчального закладу тривав майже 34 роки.

Житомирський інженерно-технологічний інститут успадкував від філіалу добре розвинену матеріальну базу та наукові кадри. Це – доктори наук, професори Бакка М.Т., Баженов В.Г., Грабар І.Г., Звєрєв С.М., Коваленко М.В., Кругляк Б.А., Овандер Л.М., Самотокін Б.Б., Солонінко К.С. Хоча загальна чисельність докторів наук, професорів і тепер ще залишалась невеликою, однак у відносному плані вона становила 7,5% від загального професорсько-викладацького складу, що вище середнього показника по технічних вузах України. Ще п'ять кандидатів наук працювали над докторськими дисертаціями, ступінь готовності яких складав від 70 до 90%.

Спочатку зберігалася й та кількість факультетів, яка склалася ще у філіалі, щоправда на факультетах інформаційно-комп'ютерних технологій і перепідготовки спеціалістів змінилося керівництво. Деканом першого став к.т.н., доц. Повідайко П.М., на другому деканом було призначено доц. Плечистого Д.Є. Але життя вносило свої корективи: виникла нагальна потреба в організації ще однієї навчальної структури, і з лютого 1995 р. у структурі ЖІТІ з'явився новий факультет – економіки і менеджменту. У квітні цього року деканом факультету було обрано к.е.н., доц. Кулаковську Л.П. У зв'язку з цим відбувся деякий перерозподіл кафедр. Ще в червні 1994 р. в інституті було введено нову спеціальність "Облік і аудит", а у серпні – кафедра соціально-політичних і гуманітарних наук розділилася на кафедру гуманітарних наук на чолі з доктором історичних наук Кругляком Б.А. і кафедру іноземних мов, яку очолила кандидат філологічних наук Курносова Н.О. До першої кафедри, крім суспільних наук і дисциплін культурологічного циклу, було віднесене ділове українське мовлення. На початку 1995 р. кафедра економіки та організації праці була поділена на кафедру економіки, бухгалтерського обліку та аудиту, і кафедру промислового менеджменту, завідувачем якої став директор заводу "Хімволокно", доктор технічних наук Лінник В.О. Його заступником було призначено кандидата технічних наук, доцента Писаренка Б.А. До факультету економіки і менеджменту були віднесені кафедри гуманітарних наук та іноземних мов. Останні два факультети залишилися без змін, щоправда при НДІ "Радіосистем" була створена кафедра ЖІТІ – "Радіотехніка".

Значним кроком вперед, з точки зору ефективності наукових досліджень та зростання наукового потенціалу, стало згідно з рішенням Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 21.07.1994 р. відкриття аспірантури при ЖІТІ. Першими аспірантами стали 9 осіб, що розпочали підготовку за трьома спеціальностями:

• 05.02.09 "Динаміка та міцність машин";
• 05.13.03 "Системи та процеси керування";
• 08.06.04 "Бухгалтерський облік, аналіз та аудит".

Значно розширив напрямки діяльності й факультет перепідготовки спеціалістів, він отримав ліцензію на перепідготовку за всіма базовими спеціальностями, які були відкриті на той час в інституті. Контингент слухачів факультету зріс до 200 чоловік. Їм була надана можливість здобувати другу вищу освіту за новими навчальними планами, що повністю відповідають сучасним вимогам з точки зору практичної діяльності спеціалістів у новостворюваних ринкових відносинах. Значна частина робочих програм орієнтована на використання інформаційних технологій. Навчальний процес організовано за двома формами: денною та заочною. Денна форма навчання передбачає навчання осіб з числа безробітних, які направлені службою зайнятості, та за індивідуальними контрактами. Про попит на цей вид освітніх послуг та можливості факультету свідчить той факт, що лише за два роки свого існування пройшли перепідготовку 250 службовців держустанов та підвищили кваліфікацію близько 150 військовослужбовців.

На початок 2000 року в ЖІТІ за 13 спеціальностями (10 напрямками) навчалося 2150 студентів денної та 2312 студентів заочної форм навчання, у 1999 році в інституті розпочалася підготовка магістрів за 5 спеціальностями. У дев'яності роки, важкі для народного господарства України в цілому і для вищої освіти зокрема, філіал, а потім – інститут, взяв курс на фінансове самозабезпечення. У 1996 році 51,7%, а в 2000 році більше 85% річного бюджету інституту складали позабюджетні кошти. Це дозволило інституту не лише вистояти в умовах перехідного періоду, але й інтенсивно розвиватися: придбати базу відпочинку в с. Левкові, створити санаторій-профілакторій, повністю оновити комп'ютерну базу, підтримувати в нормальному робочому стані навчально-лабораторну базу, завершити будівництво фізкультурного модуля, створити редакційно-видавничий відділ. Останнє було особливо важливо, оскільки дозволило забезпечити необхідною навчальною літературою нові спеціальності, що відкривалися в інституті. Фонд бібліотеки налічував майже 264 тис. найменувань, з яких книги – 168 тис. примірників.

У цей період в інституті були випробовувані кілька нових технологій навчання студентів, деякі з них – вперше в Україні.

Разом із середніми спеціальними навчальними закладами (технікумами, коледжами) Житомирської та інших областей було організовано чотири навчально-наукових комплекси, що дозволило продовжити навчання випускників цих навчальних закладів в інституті за освітнім рівнем "спеціаліст", скоротивши цей період на 1,5...2 роки.

Студентам старших курсів денної форми навчання надана можливість на основі так званого паралельного навчання на факультеті перепідготовки фахівців отримати другу спеціальність з присвоєнням двох кваліфікацій, наприклад інженер-механік та економіст з бухгалтерського обліку і аудиту. Досвід інституту свідчить прот те, що такі фахівці є більш конкурентоздатними на сучасному ринку праці.

Для студентів-чоловіків була створена можливість проходити навчання в Житомирському військовому інституті радіоелектроніки і після закінчення інституту отримати звання офіцера запасу. Більш того, це позитивно вплинуло на конкурсну ситуацію.

ЖІТІ успадкував кращі традиції загальнотехнічного факультету та філіалу Київського політехнічного інституту, віддаючи перевагу, як і раніше, науковим дослідженням – базису, що визначає рівень вищого навчального закладу.

З народження ЖІТІ як самостійного закладу співпав випуск першого номера наукового журналу "Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту", в якому почали друкуватись результати досліджень провідних науковців нашого вищого навчального закладу. Створення в інституті потужної інформаційної та експериментальної бази, можливість апробації результатів наукових досліджень та соціальна підтримка стимулювали діяльність молодих науковців. Як наслідок – лише за останні п'ять років у інституті було підготовлено 32 кандидати наук.

Завдячуючи особистому авторитету, наполегливості та цілеспрямованості д.т.н., проф. Самотокіна Б.Б., була сформована команда, яка почала інтенсивно розвивати міжнародне співробітництво ЖІТІ з університетами країн СНД та Західної Європи.

Вперше у 1995 р. інститут виграв грант фонду Євразія на створення регіонального центру Інтернет. В результаті виконання цього проекту студенти, аспіранти та викладачі інституту першими на Житомирщині отримали доступ до глобальної комп'ютерної мережі. Власне цей проект викликав інтенсивну комп'ютеризацію навчального процесу.

У 1996 р. ЖІТІ стає членом Європейської асоціації міжнародної освіти, Європейської асоціації інженерної освіти, Європейської мережі дистанційної освіти, Міжнародної екологічної організації "Global Nest", виступає співучасником Мережі університетів Причорноморського регіону та Асоціації університетів слов'янських держав.

1998 р.: ЖІТІ виграє грант на виконання Об'єднаного Європейського проекту за програмою Темпус Тасіс "Наука про навколишнє середовище у частині дії радіації на здоров'я людини" спільно з Пармським університетом (Італія), Гентським університетом (Бельгія) та Університетом прикладних наук м. Мітвайди (Німеччина) – TACIS TEMPUS JEP – 10435 – 98 з трирічним терміном виконання. Особливістю цього проекту було проведення стажувань викладачів, аспірантів та магістрів ЖІТІ в Італії та Німеччині. За час дії проекту на стажуванні-навчанні побувало 36 осіб, з них 16 – викладачі.

Однією із сторінок історії незалежної України завжди буде реформування освіти у відповідності до соціальних вимог. Реалізація державних програм у цьому напрямку стає можливою за наявності "команди", здатної очолити діяльність колективу навчального закладу. Після призначення у 2000 р. ректором інституту к.т.н., доц. Мельничука Пера Петровича була сформована "команда" у складі: першого проректора, проректора з наукової роботи, д.т.н., проф. Грабара І.Г.; проректора з організаційно-навчальної роботи к.т.н., доц. Виговського Г.М.; проректора з міжнародних зв'язків, д.т.н., проф. Самотокіна Б.Б.; проректора з виховної роботи, доц. Желєзного Д.В.; проректора з адміністративно-господарської роботи Ткачука О.А.

За менш ніж п'ятирічний термін колективом студентів, викладачів та співробітників було досягнуо вагомих результатів. Значні кошти було вкладено в модернізацію навчально-матеріальної бази, що дало змогу покращити змістовну складову навчального процесу та його методичне забезпечення. Ефективність аспірантури досягла рівня 70%, що позитивно вплинуло на кадрове забезпечення спеціалістами вищої каліфікації. Подальший розвток отримало міжнародне співробітництво.

У 2002 р. університет виграв грант на виконання Об'єднаного Європейського проекту за програмою Темпус Тасіс "Магістр ділового адміністрування з поглибленим вивченням інформаційних технологій" спільно із Запорізьким державним університетом, Донецьким державним університетом управління, Європейським університетом (Київ), Штутгартським університетом (Німеччина), Університетом Сандерленда (Великобританія), Національним інститутом телекомунікацій м. Еврі (Франція), Політехнічним університетом Каталонії м. Барселона (Іспанія), Вищою школою менеджменту м. Легніца (Польща). Мета проекту – розвиток за програмою МВА з концентрацією на інформаційних технологіях відповідно до європейських стандартів та впровадження його в українську систему освіти протягом 2005–2006 рр. У цьому ж році група спеціалістів ЖДТУ під керівництвом проф. Грабара І.Г. стала одним з учасників VI Рамкової програми Європейського Союзу (координатор програми – Ризький технічний університет, Латвія). Мета проекту – розробка перкольованої наноструктурованої біокераміки, що буде використовуватись як імплантат кістки.

Співробітники ЖІТІ регулярно брали участь у міжнародних конференціях у Німеччині, Польщі, Росії, Греції, Франції, Словаччині, Чеській Республіці, Латвії та інших країнах.

У ЖІТІ постійно проводились міжнародні наукові конференції. Одна з них присвячена проблемі аерокосмічного комплексу "Конверсія і нові технології".

Поступовість та цілеспрямованіcсть у діях всього колективу інституту дали позитивні результати в навчальній та науковій роботі, забезпечили йому визнання серед державних органів управління та громадськості. Відповідно до рішення ДАК Міністерства освіти і науки України 15.10.2002 р. Житомирський інженерно-технологічний інститут було визнано акредитованим за статусом вищого навчального закладу освіти IV (четвертого) рівня.

Долею ЖІТІ – одного з наймолодших державних вищих навчальних закладів – в різні часи завжди цікавились видатних вчені, політичні та громадські діячі, керівники незалежної України. Серед тих, хто залишив сліди в нашій історії, були:

• академік АН СССР Раушенбах Борис Вікторович, що стояв разом з нашим славетним земляком С.П. Корольовим біля джерел сучасної космонавтики та ракетобудування;
• професор Бесекерський Віктор Антонович – один із засновників Петербурзької наукової школи теорії автоматичного управління, вчитель першого ректора ЖІТІ професора Самотокіна Б.Б.;
• професор Павловський Михайло Антонович видатний український вчений-механік, економіст, засновник Інституту прикладної механіки "Ритм" при КПІ та факультету авіаційних та космічних систем КПІ, видатний політичний діяч, народний депутат України. Професор Павловський М.А. був співголовою Міжнародних конференцій у Житомирі: "Фундаментальні та прикладні проблеми космічних досліджень" у 1993 р.; "Аерокосмічний комплекс: конверсія та нові технології" – в 1995 р.;
• академік АН України Писаренко Георгій Степанович;
• академік АН України Пухов Георгій Євгенійович;
• проф. Таланчук Петро Михайлович – виборний ректор КПІ, перший Міністр освіти незалежної України;
• перший Президент України Кравчук Леонід Макарович;
• голова Соціалістичної партії України, перший Голова Верховнї Ради України Мороз Олександр Олександрович;
• колишній Прем'єр Міністр Кінах Анатолій Кирилович;
• Міністр освіти і науки України Кремінь Василь Григорович та багато інших.

У своїх устремліннях щодо подальшого розвитку інститут завжди знаходив підтримку з боку органів державної влади. Вона мала місце і в 2003 р., коли Вчена рада інституту прийняла постанову порушити клопотання про реорганізацію інституту в державний університет. Підставою для такого рішення були наявні здобутки інституту, їх позитивна динаміка протягом всього часу існування та розуміння великої відповідальності всього колективу, до якої зобов'язує високий статус навчального закладу.

Обгрунтування щодо зміни статусу навчального закладу було підтримане особисто губернатором Житомирщини Рудченком М.М. та головою обласної ради Войтенком А.Б.

2003-2024 роки

Житомирський державний технологічний університет

Знаменною віхою в історії навчального закладу став 2003 рік. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 березня 2003 р. №149 реорганізовано Житомирський інженерно-технологічний інститут шляхом перетворення в Житомирський державний технологічний університет. Першим ректором новоствореного університету було обрано випускника 1974 р. Житомирського філіалу КПІ, а нині доктора технічних наук, професора, академіка Академії Наук вищої школи України, Заслуженого діяча науки і техніки України Мельничука Петра Петровича – відомого вченого-механіка.

Історичний досвід переконує, що розвиток освіти є головною рушійною силою виходу на передові рубежі в економічному та соціальному розвитку. У постіндустріальну епоху з її стрімким науково-технічним піднесенням, бурхливим приростом знань та технологічними проривами, з прискореною глобалізацією процесів освіченість, інтелект, творчий потенціал особистості стають провідною передумовою і наріжним каменем прогресу цивілізації.

Тільки високоосвічена людина здатна вільно орієнтуватися у реаліях та імперативах сучасного, гармонізувати з ними процес своєї самореалізації, забезпечуючи оптимальну віддачу для суспільства. Гостра і нагальна потреба у формуванні такого покоління диктує найголовніше завдання для колективу студентів, викладачів та співробітників – готувати фахівців, гідних держави Україна.

Університет акредитовано в цілому як вищий навчальний заклад IV (вищого в Україні) рівня акредитації. На основі рішення ДАК МОН України (протокол №67 від 25.06.2007 р.) ЖДТУ повторно акредитовано за IV рівнем (сертифікат серії РД - №064933). До його складу входять 5 навчальних факультетів, які здійснюють підготовку студентів за денною та заочною формами навчання, серед яких: інженерної механіки (декан доц., к.т.н. В.В. Сєров); інформаційно-комп'ютерних технологій (декан – доц., к.т.н. О.Г. Болотній); економіки і менеджменту (декан – доц., к.е.н. О.А. Опалов); гірничо-екологічний (декан – доц., к.т.н. В.В. Котенко) та обліково-фінансовий факультет (декан – доц., к.е.н. Т.П. Остапчук). Неперервність освітньої діяльності забезпечують підготовче відділення (завідуючий – доц., к.ф.-м.н. О.І. Прилипко), вище професійне училище (директор – М.А. Заріцький) та центр післядипломної освіти (керівник – доц., к.е.н. В.А. Вакалюк).

Зберігаючи і примножуючи усталені норми та принципи, університет здійснює послідовну освітню концепцію ступеневої освіти, зорієнтовану на вимоги сьогодення та найближчого майбутнього. Звідси – розширення сфери освітньої та наукової діяльності, поява нових спеціальностей та технологій навчання. Так, за період з 2003 по 2005 роки університетом ліцензовані три нових спеціальності: "Фінанси", "Управління персоналом і економіка праці", "Обладнання хімічних виробництв та підприємств будівельних матеріалів". У 2005 р. отримано ліцензію на підготовку фахівців за спеціальністю "Технології та засоби телекомунікацій".

Сьогодні ЖДТУ проводить підготовку фахівців на денній та заочній формах навчання за 10 напрямами (Перелік-1997) та за 9 галузями знань і 17 напрямами (Перелік-2006). Підготовка проводиться за 17 ліцензованими спеціальностями, з яких 17 (100%) – акредитовані за ІІІ рівнем, 13 (76,5%) – акредитовані за ІV рівнем. Крім того, в ЖДТУ здійснюється перепідготовка спеціалістів за 3 напрямами (4 спеціальностями), підвищення кваліфікації за акредитованими напрямами (спеціальностями), підготовка іноземних громадян за акредитованими напрямами (спеціальностями) та підготовка до вступу до вищих навчальних закладів громадян України.

Станом на 1.10.2009 р. в ЖДТУ навчаються 7 626 студенти (4 340 студентів на денній формі та 3 286 студентів на заочній формах навчання). З них, відповідно на денній та заочній формах навчання, бакалаврів – 3 596 і 2 638, спеціалістів – 585 і 575, магістрів – 159 і 73.

Університет готує бакалаврів, спеціалістів (інженерів, економістів, менеджерів) та магістрів з усіх регіонів України та країн СНД. ЖДТУ створив 5 навчально-науково-виробничих комплексів та 7 навчальних комплексів з коледжами, технікумами, підприємствами та організаціями Житомирської та інших областей України на підготовку висококваліфікованих спеціалістів за інтегрованими навчальними планами. За скороченим терміном навчання в ЖДТУ навчаються близько 400 студентів денної форми навчання та близько 2 000 студентів заочної форми навчання. Верше у вітчизняній історії апробовується модель інтеграції вищого професійного училища до складу університету.

Суттєво збільшився ліцензійний обсяг роботи центру післядипломної освіти. Люди, що вже мають повну вищу освіту, можуть одержати другу вищу освіту за спеціальностями, що користуються попитом на ринку праці: «Облік і аудит», «Економіка підприємств», «Менеджмент організацій», «Програмне забезпечення автоматизованих систем», а також підвищити свою кваліфікацію.

Підготовку студентів здійснює кваліфікований професорсько-викладацький склад 24 кафедр. З 04.03.2010 р. із кафедри бухгалтерського обліку та контролю виділено кафедру господарського та фінансового контролю. Кафедри очолюють 16 професорів, докторів наук та 9 доцентів, кандидатів наук. Така організаційна структура є логічною, виваженою і направленою на оптимальне забезпечення навчального процесу. З 372 осіб професорсько-викладацького складу університету 84,4% працюють на постійній основі. Серед професорсько-викладацького складу університету 56,7% мають вчені ступені та наукові звання, з них 42 особи – доктори наук, професори та 169 особи – кандидати наук, доценти. З 372 осіб професорсько-викладацького складу 72,3% не досягли пенсійного віку.

Житомирський державний технологічний університет успадкував висококваліфіковані наукові кадри ЖІТІ, це – доктори наук, професори: В.Г. Баженов, М.Т. Бакка, М.І. Долгілевич, Г.Г. Карюк, М.В. Коваленко, В.П. Манойлов, П.П. Мельничук, В.В. Михайленко, П.П. Москвін, В.І. Муляр, Л.М. Овандер, А.В. Панішев, Б.Б. Самотокін, К.С. Солонінко. За роки науковий ступінь доктора наук отримали: В.П. Бондар, М.М. Віннічук, В.О .Коваль, Н.М. Малюга, С.З. Мошенський, О.В. Олійник, О.М. Петрук, Л.Г. Полонський, Г.М. Тарасюк, Ю.С. Цал-Цалко, Л.В. Чижевська. Існуючі в універстеті наукові школи, очолювані професорами П.П. Мельничуком, А.В. Панішевим, Самотокіним Б.Б., О.М. Безвесільною, В.П. Манойловим, В.К. Данилко, засновані М.Т. Баккою – це наша гордість і наше майбутнє. Завдячуючи їм, університет стає все більш привабливим при виборі випускниками шкіл та технікумів спеціальності, про що свідчать стабільно високі конкурси серед бажаючих навчатись. Особливо престижними в останні роки є спеціальності економічного профілю та програмне забезпечення. У 2004 році конкурс на бюджетні місця денної форми навчання становив 4,5 осіб на місце, а заочної – 19 осіб на місце. А в 2009 році за час роботи приймальної комісії було прийнято від вступників, які вступали на перший курс для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, 9 785 заяви за всіма формами вступних випробувань на всі факультети, напрями і форми навчання. Поступово поліпшується і якісний склад вступників. У 2004 році на 382 місця державного замовлення денної форми навчання зараховано 106 медалістів та осіб, що мають диплом з відзнакою, а в 2009 році – претендувало вже 745 випускників загальноосвітніх середніх шкіл, нагороджених золотою (срібною) медаллю. На конкурсну ситуацію та відбір позитивно впливають міський ліцей, що інтегрований у структуру університету та підготовче відділення з загальним ліцензованим обсягом близько 1000 осіб, проведення ярмарок професій, днів відкритих дверей, функціонування економічного та технічного лекторіїв.

Протягом 2005-2010 н.р. на базі обліково-фінансового факультету ЖДТУ проводиться "Економічний лекторій" для старшокласників шкіл міста Житомира за напрямами "Основи економіки" та "Основи бізнесу". Основними завданнями, що вирішуються у ході проведення Економічного лекторію, є такі:

• популяризація знань в сфері економіки і бізнесу, змісту нормативно-правових актів серед школярів міста;
• залучення обдарованої молоді до пошуково-дослідницької роботи з питань економіки, вивчення економічної практики;
• формування базових економічних знань для подальшої фахової підготовки в сфері економіки, права, управління, застосування фахових знань на практиці.

Слухачами лекторію є учні 10-11-х класів загальноосвітніх навчальних закладів м. Житомира, переможці та учасники міських, обласних, національних олімпіад з основ економіки, які підвищують свій освітній рівень, поглиблюють знання в економічній галузі, розширюють кругозір.

Протягом 1999 – 2004 рр. наш університет було обрано базовим для проведення II-го туру Всеукраїнської студентської олімпіади з напряму "Облік і аудит". Згідно наказу МОН України №992 від 30.10.2008 р. ЖДТУ визнаний базовим з проведення II-го туру Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт за напрямом "Економіка підприємства та управління виробництвом". Щорічно студенти університету беруть участь у ІІ етапі Всеукраїнської студентської олімпіади. Так в 2003/2004 н.р. 10 студентів стали її переможцями, а 4 з них – отримали дипломи за перше місце, за 2005 – 2009 рр. - більше 30 студентів стали переможцями таких змагань.

Значна увага приділяється підготовці науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру. На даний час підготовка наукових кадрів здійснюється за 13 науковими спеціальностями. Щорічно за державним замовленням, а також на договірній основі проводиться набір до аспірантури за денною та заочною формами навчання. На 01.01.2010 р. в докторантурі – 10 осіб, в аспірантурі навчається 64 аспіранти та 55 здобувачів наукового ступеня кандидата наук.

У 2004 році відкрита докторантура за двома спеціальностями: "Технологія машинобудування" й "Бухгалтерський облік, аналіз та аудит", сьогодні докторантура функціонує за 4 спеціальностями. З 1.12.2004 р. розпочали підготовку перші 4 докторанти.

В університеті створені найсприятливіші умови для молодих науковців: робочі місця оснащені сучасною комп'ютерною технікою; щорічно в бюджет закладються видатки на придбання необхідного обладнання та відрядження; наявність власної видавничої бази дозволяє виконати вимоги МОНУ щодо забезпечення навчального процесу науковою, навчальною та навчально-методичною літературою; видається періодичний науковий журнал "Вісник ЖДТУ: Технічні науки" і "Вісник ЖДТУ: Економічні науки", міжнародні збірники наукових праць "Процеси механічної обробки в машинобудуванні" і "Проблеми теорії та методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу". Всі ці видання внесені ВАК України в перелік наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук.

Перші апробації результатів наукових досліджень аспіранти та пошукачі роблять на постійно діючих міжкафедральних наукових семінарах:

• "Процеси механічної обробки, верстати та інструменти" під керівництвом д.т.н., проф. П.П. Мельничука;
• "Системи автоматичного управління технічними системами та автоматизація технологічних процесів" під керівництвом д.т.н., проф. Б.Б. Самотокіна;
• "Складні геоекологічні системи, проблеми та методи досліджень" під керівництвом к.т.н., доц. В.В. Котенко;
• "Наукові дослідження в сфері бухгалтерського обліку, аналізу та контролю" під керівництвом д.е.н., проф. Н.М. Малюги.

Університет постійно нарощує обсяги міжнародного співробітництва як в галузі освіти, так і в галузі науки. У нас добрі міжнародні зв'язки з багатьма університетами близького та далекого зарубіжжя. Будучи координатором від України в Мережі університетів країн Чорного моря (BSUN) та Міжнародної асоціації університетів слов'янських народів, наш університет відстоює інтереси української освіти та науки.

Протягом останніх 15 років 55 аспіранти, викладачі, докторанти пройшли стажування в університетах Польщі, Бельгії, Чехії, Італії, Іспанії, Німеччини Голландії, Швеції та Франції. Як і у попередні роки, університет бере активну участь у конкурсі проектів за програмами Темпус Тасіс та Європейського Союзу. У 2003 р. розпочато виконання Об'єднаного Європейського проекту за програмою Темпус Тасіс "Європейський стандарт економіки міжнародного туризму в Україні" спільно з Тернопільською академією народного господарства, Київським міжнародним університетом, Інститутом технологій та економіки Західної Македонії (Греція) та Політехнічним університетом Каталонії, Барселона (Іспанія). Продовжується виконання наукового проекту за програмою НАТО спільно з університетом Флоренції (Італія).

У 2004 р спільно з Пармським університетом (Італія) було організовано в Житомирі Міжнародну літню школу з проблем біологічного очищення територій, забруднених хімічними та радіоактивними відходами. Участь ЖДТУ у програмах Міжнародний магістр "Наука та технологія очищення забруднених територій" спільно з Пармським університетом (Італія) та Університетом прикладних наук м. Мітвайди (Німеччина), Міжнародний магістр "Медична фізика та технологія" спільно з Університетом прикладних наук м. Мітвайди (Німеччина), Університетом Флоренції (Італія) та Ризьким технічним університетом (Латвія) передбачає разом з вченими Західної Європи проведення відповідних наукових досліджень та підготовку магістрів у кращих європейських наукових центрах. Урешті-решт – це реальні кроки щодо входження в європейський освітній простір.

Свідченням високого наукового потенціалу університету є заявки фірм Samsung Aerospace (Корея) та Textron Lycoming (США) на проведення наукових досліджень.

За останнi роки переглянутi науковi напрямки i тематика держбюджетних робiт, ширше залучаються до їх виконання здiбнi студенти старших курсiв, аспiранти. Увага придiляється створенню технологiчних процесiв, що зменшують екологiчне навантаження. Так, розробленi конструкцiї фiльтрiв для очищення стiчних вод та технологiя їх застосування, запропонованi до впровадження. Провiднi вченi університету брали участь в аналiтичних розробках технiко-економiчного обгрунтування створення спiльного пiдприємства "Авто-ЗАЗ" з iноземним iнвестором. Результати аналiтичних розробок були переданi Уряду України.

ЖДТУ розташований у навчальному комплексі сучасного типу загальною площею 37 563 м², а навчальна площа навчально-лабораторних приміщень – 17 345 м². Проводиться будівництво начально-методичного центру. У відповідності з проектом буде споруджено приміщення площею 4200 м². На території ЖДТУ розташовано 11 спортивних споруд, в тому числі стадіон зі штучним покриттям та тенісний корт. Потребу студентів у житлі забезпечують 3 гуртожитки загальною площею 16 692 м² та житловою площею 14 206 м². Гуртожитки на 1469 місць дозволяють забезпечувати житлом 77% студентів, що потребують поселення.

ЖДТУ має у своєму складі наукову бібліотеку. Бібліотечний фонд ЖДТУ постійно зростає і оновлюється. Станом на 1.09.2009 р. він налічує 327 451 примірник. Більше половини книжкового фонду, головним чином, нові надходження – це література українською мовою. Загальна кількість читачів бібліотеки ЖДТУ – 8 126 осіб. Бібліотека має електронні ресурси, створено електронний каталог. На основі програмного забезпечення "УФД Бібліотека" проведена автоматизація основних виробничих циклів бібліотеки. Книжковий фонд переведений на штрихову систему кодування, ресурси бібліотеки доступні через Інтернет-сайт університету.

Щороку бібліотека передплачує до 130 назв періодичних видань за профілем університету. Всі видання відображені в електронному каталозі бібліотеки.

Власна потужна поліграфічна база зняла гостроту книговидання. Щорічно науковцями університету видається навчальної літератури та монографій загальним обсягом близько 4000 друк. арк.

Значну увагу в ЖДТУ приділяють інформаційному забезпеченню. Станом на 1.01.2009 р. в ЖДТУ було 548 комп'ютерів. Частина з них розташовані в 19 спеціалізованих щодо фахової підготовки комп'ютерних класах. В 2009 р. був закуплений спеціалізований комп'ютерний клас з 12 сучасних комп'ютерів. Таким чином, станом на 1.09.2009 р. в навчальному процесі в ЖДТУ використовується 560 комп'ютерів. До кінця поточного навчального року планується закупка 80 нових комп'ютерів.

В університеті працює регіональний вузол міжнародної комп'ютерної мережі Internet на базі технічних засобів фірми «Digital». Центр обслуговується чотирма комп'ютерами з центральним сервером «Alpha – 400». Студенти та викладачі університету мають доступ до Internet в режимі реального часу, працює електронна пошта.

Творчій роботі викладачів, співробітників та студентів сприяють створені соціально-побутові умови. Заклад достатньою мірою забезпечений площами соціально-побутового призначення, їдальнею на 220 місць, спортивно-оздоровчим табором із загальною площею будівель 14 695 кв. м., на 300 місць функціонує санаторій-профілакторій. За шість років існування санаторію-профілакторію оздоровлено більше 5 000 осіб. Тільки у 2000 р. на придбання медичного обладнання університетом витрачено близько 500 тис. грн. Безкоштовні путівки в санаторій-профілакторій видаються, в першу чергу, студентам-сиротам, інвалідам, а також студентам, які потребують лікування. В санаторії-профілакторії функціонує реабілітаційне відділення на 50 місць, де проводиться лікування студентів та викладачів університету.

Протягом цього історичного періоду всебічно розвивався гуманітарний напрямок в діяльності університету. На новий якісний рівень піднялося культурне життя та дозвілля студентів і викладачів. Досягли високого рівня художні колективи створенного у 1995 році студентського центру університету. Це насамперед створений 15 років тому танцювальний ансамбль "Гармонія" – дипломат Українських та міжнародних міжвузівських фестивалів (керівник Н.М.Хомчук). Вокальний ансамбль "Акорд" – володар гран-прі Всеукраїнського фестивалю "Київська студентська весна - 2007", дипломат студентських фестивалів України, Росії та Білорусі (керівники, відмінники освіти України Л.М. Голуб та В.М. Голуб). Ці та цілий ряд колективів інших напрямів є нашою гордістю. Саме вони під час офіційних заходів і в часи дозвілля доносять до людей надбання і культурні традиції народів України.

Значну роботу проведено професорсько-викладацьким колективом кафедри фізичного виховання щодо виконання Закону України "Про фізичну культуру і спорт" та "Державної програми розвитку фізичної культури і спорту в Україні". Підготовлені сильні збірні команди університету з багатьох видів спорту. Так, збірна команда з настільного тенісу протягом останніх декількох років виступає в суперлізі клубного чемпіонату України. Збірна з шахів у 2003 р. стала призером республіканських змагань. Спортсмени з гирьового спорту, підготовлені старшим викладачем В.В. Лемешком, стали призерами на Всеукраїнських та міжнародних змаганнях. Розвивається спортивна база. Введено в дію сучасний тенісний корт та стадіон. Відновлено проведення реабілітаційно-оздоровчої роботи серед викладачів кафедри.

Всі ці досягнення за незначний відрізок часу сприяли визнанню Житомирського державного технологічного університету громадськістю України. У 2002 році ЖДТУ (тоді ще Житомирський інженерно-технологічний інститут) став лауреатом Міжнародного академічного рейтингу популярності та якості «Золота Фортуна». У 2003 році Торгово-промислова палата України і Житомирська торгово-промислова палата присудили ЖДТУ почесну нагороду «Золоте гроно хмелю» І ступеня за сприяння розвитку підприємництва в Житомирській області.

Зроблене за попередні 50 років варто розглядати як потужний старт.